Стрілецькі пісні

    Стрілецькі пісні – це пісні, які були створен та побутували серед січових стрільців під час національно-визвольної боротьби українського народу. Після розгрому в 1775 році Запорозької Січі Україна близько ста п’ятдесяти років не мала власної армії. Відродження її почалося з першого добровільного товариства «Січ» в селі Завалля. Незабаром таких спортивно-військових організацій налічувалося вже понад тисячу.
Коли спалахнула Перша світова війна, на основі цієї організації було створено легіон під назвою Українські Січові Стрільці (УСС), який налічував 2500 юнаків. Це було військове о’бєднання, яке захищало спочатку інтереси Австро-Угорщини і воювало в складі цісарської армії проти Росії, а потім під час українсько-польської війни відстоювало незалежнсіть Західноукраїнської республіки (ЗУНР). Де б не перебували січові стрільці, відразу починалася культурно-освітня робота. Створювали вони курси української мови, театральні гуртки, читальні. Серед легіонерів було чимало воїнів з вищою освітою і студентів, а також художників, учених, письменників, артистів. Тож вільні хвилини вони присвячували творості. Незмінним музикальним інструментом, який супроводжував їх у походах, була гітара. Протягом двох десятиліть виникло багато стрілецьких пісень. Їх складали і самі вони, і і стрілецькі поети Левко Лепкий та Роман Купчинський, а музику писав композитор Михайло Гайворонський. Відразу ж ц пісні поширювалися і серед мирного населення, стаючи народними («Ой у лузі червона калина», «Повіяв вітер степовий», «Ой та зажурились стрільці січовії» тощо).
Найвідомішою стрілецькою піснею є «Ой у лузі червона калина похилилася», яку впродовж років виконували як гімн. Пісні підтримували бойовий дух, вселяли віру в перемогу. І хоч боротьба українських молодих патріотів не закінчилася перемогою, вони залишили яскраву і героїчну сторінку в нашій історії та заповіли непохитне прагнення до визволення.

Ой та зажурились стрільці січовії

Ой та зажурились
Стрільці січовії,
Як Збруч-річку переходили,
Що стільки народу
Впало за свободу,
Встояти не було сили.
Ой та зажурились
Стрільці січовії,
Стали дрібні сльози лити:
Буде ворог клятий
Батьками орати,
Матерями волочити.
Ой не тішся, враже,
Що весь край, то ваше!
Ще живе стрілецька слава.
Вернуться ще тії
Стрільці січовії,
Впаде вража міць лукава.

    Мотив туги та страждання за рідною домівкою, за батьками та матерями, які мучать в неволі, пронизує цю пісню. В основі пісні лежать трагічні події 1919 року, коли українська армія під ударами польських військ відступила на землі Східної України через річку Збруч, яка до 1939 року була прикордонною. Але кінцівка сповнена оптимізмом: стрільці повернуться визволяти батька-матір від клятого ворога. У тексті використано традиційні епітети дрібні сльози, клятий ворог, лукава вража міць.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *