Пісня про народні постання, гайдамацькі, опришківські, антикріпосницькі рухи

    Історичні пісні – це ліро-епічні твори, у яких оспівуються визначні історичні події, славні подвиги синів України. Найдавніші історичні пісні долинули до нас ще з XV століття, із часів турецько-татарського лихоліття. За свою багатовікову історію український народ створив сотні історичних пісень.
    Пісня про народні постання, гайдамацькі, опришківські, антикріпосницькі рухи, пісні про ватажків повстань проти панщини Устима Кармалюка, Лук’ян Кобилицю, Олексу Довбуша та ін.
            Устима Кармалюка – легендарний ватажок повсталого селянства, захисник бідних і покривджених, який діяв на Поділлі у першій половині XIX століття. Зі своїми побратимами зненацька налітав на панські маєтки, забирав їхнє добро і зникав. Усе відібране віддавав бідним, тому скрізь мав вірних друзів, які допомагали йому. У 1835 році він був підступно вбитий царськими посіпаками.

Пісня про Устима Кармалюка

За Сибіром сонце сходить.
Хлопці, не зівайте.
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу,
Як згадаю про їх муку —
Сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців,
Що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
Ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде,
Треба їх спитати,
Як не має він грошей —
Треба йому дати!
Зовуть мене розбійником.
Кажуть — розбиваю.
Ще ж нікого я не вбив.
Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й візьму —
Убогому даю.
Отак гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі,
Повсяку годину,
Ніде мені подітися,
Я од журби гину.
Аж тут їде сам владика:
“А здорові, хлопці!”
“Ой, довго ми вас чекали.
Благослови, отче!”
Чи хто їде, чи хто йде,
Часто дурно ждати.
Отак треба в лісі жити,
Бо не маю хати.
Ой, вилічив сам владика
Сорок тисяч грошей.
Подивився кругом себе —
Все хлопці хороші.
Ой, чи їде, чи хто йде,
Треба його ждати.
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Пішов би я до дітей —
Красу мою знають:
Аби тільки показався.
То зараз впіймають.
А так треба стерегтися,
Треба в лісі жити.
Хоч, здається, світ великий,
Ніде ся подіти!
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Бо немає пристанища.
Ані свої хати.
Прийшла туга до серденька,
Як у світі жити?
Світ великий і розкішний.
Та ніде ся діти!
Асесори, ісправники
За мною ганяють,
Більше вони людей б’ють.
Як я гріхів маю.
У неділю дуже рано
У всі дзвони дзвонять.
А мене, Кармалюка,
Як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка,
В світі споминають!

    Пісня побудована у формі ліричного монологу, ведеться від першої особи (я). Вона створює глибоко інтимний образ народного ватажка зі складним внутрішнім світом й усвідомленням своїх обов’язків перед життям та людьми. Особиста доля навіює журливий тон пісні: розлука з дітьми та дружиною через постійні переслідуваня глибоко вражає Кармалюкові душу і крає йому серце. Народ Наділяє свого улюбленця зовнішньою та внутрішньою красою, добрим серцем, що співчуває бідаками і ненавидить владу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *