Наймитські та бурлацькі пісні

    Наймитські та бурлацькі пісні. Як свідчать історичні дані, наймитство й бурлацтво поширені були вже в XVI-XVII ст. Особливої ж масовості набрали в другій половині XIX ст.- початку XX ст., коли на Україні став бурхливо розвиватися капіталізм. Члени вбогих родин наймитували у селах та містах, ходили в південні степи на строкову службу у весняний та літній час. Хазяї прагнули, щоб наймити виконали якомога більше роботи, а платити їм якомога менше, прохарчувати дешево. Працювати доводилося від світання до смеркання; у неділю та свята потрібно було годувати худобу в стайнях та хлівах або випасати в степу, а також доїти корів та овець.
Доля зарібних людей була трагічна. Відірвавшись від батьків, вони, як правило, н^ могли одружитися, мати сім’ю через бідність. На свій заробок не мали можливості ні придбати власного житла, ні вдягтись пристойно, ні прохарчуватися по-людському, коли можна було б відпочити. З одних наймів мусили йти в інші.
Бурлаки й наймити в тогочасному -суспільстві були найбільш пригніченими, зневаженими, упослідженими – людьми. Особливо нестерпним було становище жінок і дівчат, самою природою призначених стати матерями, турбуватися, про родину. Важка праця, постійне недоїдання, самотність, духовна пригніченість призводили до хвороб та ранньої смерті. Свої болі й жалі заробітчани виливали в численних піснях,- сумних і зворушливих.

ОЙ МАТІНКО-ЗІРКО
Ой матінко-зірко,
Як у строку гірко:
Куди хилять, то й хилюся,
Бо я всіх боюся.
Ой матінко-зоре,
Яке в строку горе:
Ні доїсти, ні допити,
Ні сісти спочити!
Ой матінко-вишня,
Чи я у вас лишня,
Що ви мене туди дали,
Де я непривишна?
Ой матінко-пава,
Тепер я пропала,
Що ви мене туди дали,
Де я не бувала.
Ой матінко моя,
Тепер я не твоя,
Тепер я вже того пана,
Що задаток дано.
Ой матінко моя,
Тепер я не твоя,
Хіба тоді твоя буду,
Як строку добуду.
Добре тобі, тату,
Задаточки брати!
Прийди, тату, подивися,
Як їх заробляти!
Ти думаєш, тату,
Що я тут паную?
Прийди, тату, подивися,
Як я тут горюю!
Ти думаєш, тату,
Що я тут не плачу?
За сльозами за дрібними
Стежечки не бачу!
Вийду я на гору,
Крикну я додому:
“Вари, мати, вечеряти
Та й на мою долю!”
Варила, варила,
Небагато — трошки:
“Нема ж тобі, моя доню,
Ні миски, ні ложки!”

     Ліричний монолог дівчини – наймички, яка розповідає батькам про важке життя-буття у чужих людей, д яких найнялася до строку. Пішла туди не з власної волі – віддали батьки через бідність. Дівчина з надзвианою повагою ставиться до матері, про це говорять епітети зірко, зоре, вишня, пава. Але в той же час вона дрікає батькові за свою нелегку долю. Та зробив він це через страшні злидні, що обсіли родину: батьки не можуть прогодувати дочку, про що образно говорять останні рядки пісні.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *