Економічні реформи другої половини 1960-х рр. Реформи О. Косигіна

    Реформи О. Косигіна – система заходів у промисловості та сільському господарстві, яка передбачала запровадження елементів економічного регулювання, їх розробка і здійснення відбувалися за сприяння Голови Ради міністрів СРСР О. Косигіна.





І етап (1964-1965). Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів господарювання. Економічні експерименти.
У 1964 р. деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продукції безпосередньо залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід як на інші галузі легкої промисловості, так і на суміжні галузі. У 1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машинобудівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання. У 1965 р. випробовано нову систему преміювання інженерно-технічного персоналу (85 підприємств) і робітників (90 підприємств).

    Висновок: Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарством.

ІІетап (1965-1969). Сільське господарство. У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959-1963 рр., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові документи в цій галузі свідчили, що держава не відмовилася від регламентації особистих селянських господарств. Були запроваджені норми на утримання худоби.
У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який накреслив заходи щодо розвитку сільського господарства. На ньому були визначені причини відсутності прогресу в розвитку сільського господарства (ігнорування економічних законів, порушення принципу єдності суспільних і особистих інтересів, недостатня матеріальна зацікавленість робітників, прояви волюнтаризму та суб’єктивізму в керівництві сільським господарством, особливо в ціноутворенні, плануванні
тощо). Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськими підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни, скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності.У водилася додаткова оплата праці робітників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалась вільна заготівля сільськогосподарської продукції в населення за
сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланово продукції встановлювалася 50% надбавка від вартості.
Зросли капіталовкладення в позвиток сільського господарства, обсяги зрошення і меліорації земель.

Висновок: Нові ціни, твердий план здачі продукції, надбавки за надплановий продаж, значні капіталовкладення надеякий час стимулювали розширення виробництва. Проте практика довела, що причини відставань аграрного сектору економіки коріняться значно глибше, і без розвитку різних форм власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та заповзятливості селянства позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі.





Промисловість та система управління. У вересні1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. На пленумі було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії).

ІІ етап (1965-1969). У жовтні згідно із Законом СРСР «Про зміни системи органів управління промисловістю і перетворення деяких інших органів державного управління» було
утворено 9 нових (9 існувало) загальносоюзних та 11 союзно-республіканських (2 існувало) міністерств. У жовтні 1965 р. пленум ЦК КПУ та засідання сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили рішення про проведення економічних реформ. Так, було проведено реорганізацію органів управління, у результаті якої в УРСР булоутворено 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств (автомобільного транспорту і шосейних доріг; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.

Удосконалення систем планування:

  • Підвищення наукового рівня роботи планових органів, забезпечення сталості планових завдань, перехід до складання п’ятирічних планів із розбивкою найважливіших завдань по роках.
  • Розширення господарської самосстійності підприємств, зокрема шляхом скорочення кількості планових показників (до 8), що доводилися до підприємств, та запровадження певного госпрозрахунку. В основу оцінки господарської діяльності підприємств закладалися насамперед показники обсягу реалізованої продукції.

Посилення стимулювання виробництва:

  • Замість фонду підприємства утворилися три самостійні фонди: розвитку виробнцтва (для попвнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів іа житлового будівництва (використовувалися для будівництва і капітального ремонту житла, культурно-побутових уствнов, для поліпшення обслуговування працівників).
  • Перехід на нові умови праці відбувався поступово: у 1966 р. за новими умовами господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5%), у 1970 – 8,2 тис. підприємств (83%).

Висновок: Реформи не мали комплексного характеру, загалом вони обмежилися промисловістю. Реформи в промисловості прагнули поєднати непоєднуване: розширити
підприемств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Спочатку збільшилась кількість планових показників (продуктивність праці, середня зарплата, собівартість продукції тощо). Зберігалась система централізованого матеріально-технічного постачання, яку так і не замінили на систему оптової (гуртової) торгівлі. Показник “реалізованої продукції» мало чим відрізнявся від «валу», тому що
0бсяги реалізації (при хронічному дефіциті товарів) зростали від збільшення обсягу продукції, що вироблялась, тобто валу. Таким чином було збережено затратний механізм. Поліпшення якості товарів, запровадження нових зразків було економічно невиправданим. Не діяло на практиці й матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорстокіші були норми утворення фондів стимулювання.
Отже, через внутрішню суперечливість і непослідовність реформи були приречені на провал. До того ж вище партійне керівництво не виявляло жодного інтересу до їх проведення. А після Празької весни (1968) стримане ставлення до реформ змінилося на їх заперечення. Так, у резолюції XXIV з’їзду КПРС говорилося: «Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та його агентури в країнах соціалістичної співдружності, про значення послідовної боротьби проти правого опортунізму, який під виглядом “поліпшення” соціалізму намагається вихолостити революційну суть
марксизму-ленінізму і розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології».
Після цього партійно-державна верхівка відмовилась ві будь-яких спроб “поліпшити” соціалізм сталінського зразка.


Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *