Дисидентський рух другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр.

Особливості руху:

  • Стає більш масовим і організованим.
  • Були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух став носити яскраво виражений антитоталітарний характер.
  • У поглядах дисидентів простежувався майже весь ідеологгічний спектр.
  • Зв’язок із громадськітю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціми.
  • Заперечення насильницьких методів боротьби.
  • Прагнення легалізувати свою діальність.
  • 80% дисидентів становила інтелігенція.

Течія дисидентського руху:

  • За соціалізм із “людським обличчям”.
  • Національно-визвольна течія.
  • Демократична правозахисна течія.
  • Релігійна течія.

Методи боротьби дисидентів:

  • Листи-протести до керівних органів УРСР і СРСР. Протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій та урядів демократичних країн.
  • Акції солідарності з іншими народами, які зазанали утисків із боку тоталітарної системи; підтримка кримських татарів у їх прагенні повернутися на батьківщину; відстоюванн ідей рівноправності народів.
  • Видання і розповсюдження самвидаву, розповсюдження листівок.
  • Індивідуальні протести, вивішування синьо-жовтих прапорів.
  • Створення правозахисних організацій.
  • Розправи над дисиденттами (форми і методи боротьби з дисидентським рухом).
  • Арешти (перша хвиля арештів – серпень – вересень 1965 р.; заарештовано 25 осіб; друга хвиля арештів – 1970 – 1972 рр.; заарештовано понад 100 осіб; третя хвиля арештів – початок 80-х рр. ХХ ст.; заарештовано близькл 60 осіб).
  • Ізоляція в психіатричній лікарні.
  • Позасудові переслідування.
  • Звільнення з роботи. Виключення з партії, громадських, громадсько-політичних організацій, спілок.
  • Позбавлення радянського громадянсва.
  • Організація громадського руху.




Значення дисиденського руху:

  • Свідчить про наявність кризових явищ у радянській системі. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню та утвердженню в народі демократичних ідеалів.
  • Продовжив традиції національ-визвольної боротьби. З’єднав два етапи національно-визвольного руху – середини і кінця ХХ ст. Відкрив Україну світові.
  • Досвід та ідеологічні напрацювання дисидентів були використані в період перебудови і здобуття Україною незалежності.
  • Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва.
  • Із середовища дисидентів вийшло чимало когорта політиків незалежної України.
  • Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української науки і культури.



Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *