“Балада про соняшник” критика

“Балада про соняшник” критика Іван Драч

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі…
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Іван Драч реформував жанрові особливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фантастичні особливості, але залишивши ліро-епічну структуру, напружений сюжет. Уже початок балади незвичайний, сюрреалістичний. Відбуваєтся диво з сільським хлопчиком-соняшником, у якого “були руки і ноги, було тіло шорстке і зелене”, він бігав наввипередки з вітром, рвав груші, купався коло млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха – і…раптом побачив сонце, “що їхало на велосипеді, обминаючи хмари в небі”:

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.

Ця метаморфоза привела до осмислення таких, на перший погляд, буденних явищ, як сонце в небі. Адже видиво тут незвичайне (сонце їде на велосипеді). Хлопчик-соняшник застиг на роки і на століття в золотому німому заціпінні: “Дайте покататися, дядьку!” А далі у баладний сюжет вривається ліричне начало і завершує твір монолог:

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Поет утверджує думку, що сонце – символ краси мистецтва, духовності, обдарованості, таланту. Ідея твору зрозуміла: “тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, на це сонце аоглянувши, навіки ним зхопиться. Ясно, що ремісники від поезії, скільки б вони не придумували рим і положень, завжди стоятимуть за тисячі кілометрів від поезії” (П. Тичина).
Баладу написано верлібром, ритмічна розкріпаченість якого дала можливість авторові вільнопередати рух складних картин, думок, почуттів.
Отже, цей твір Івана Драча про обдарованість і талант.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *